Що ви скажите щодо цього питання? Перший камінь від мене Як на мене ми не просто йдемо не в ногу, але й дуже відстаємо. Намагаємось відповідати, але значного прогресу не має, той же Linux та ВПЗ. Інформаційні технології поза інформатикою застосовуються вкрай рідко та не систематично. Можилво питання трохи некоректне, але певний застій в освіті мені здається є в цьому аспекті
[admin]Шановні форумчани!!!!! Повідомлення, які не відповідають темі або несуть некорисний зміст будуть видалятись без попередження!!!
Відредаговано: Махновець_Ігор - Su, 20.01.2013, 02:19
Ви думаєте вони знають принцип роботи холодильника? Чи можливо МХ-пічки?
А ви проведіть з цього приводу опитування на вулицях серед людей середнього і старшого віку - будете нажахані! Можу припустити, що правильно ці речі Вам пояснять не більшен 10% людей. Хоча 99% з них успішно користуються тим або іншим. Чому Ви вирішили, що середньостатистична людина має знати цю технічну глибінь?
Людину, яка при зустрічі з Вами вітається, а не намагається вбити, можна вважати нормальною. Все інше - фантазії.
в початковій школі калькулятором і не пахло ... А зараз у кожного телефон с калькулятором. Для людей дорослих, це єрунда. А ось діти мають обчислювати без калькулятора. Ось і будуть дітки рости без розвитку. А потім за 50 грн будуть бити рєпу, щоб було за що покурить купити.
Одного разу наш колега Громко Г.Ю. сказав, що "всі наші проблеми в тому що ми відстаємо в розвитку технологій на 10-15 років, у розвитку освіти - на 20-30 років, у розвитку суспільства - на 50-100 років". Особливо мені запало до душі слова щодо освіти і те, що кращим учень у нас вважається той що може достатньо повно відтворити сказане вчителем або написане в підручнику, а не той хто вміє творчо і неординарно мислити... Нещодавно прочитала щодо компютера Raspberry Pi (вартістю в 25 доларів)
Участник проекта Raspberry Pi Роберт Маллинс рассказал "Компьютерре" о компактном и дешёвом компьютере, который призван вернуть пользователям почти забытые во времена Apple и Google возможности. Автор: Андрей Письменный, Компьютерра
Весть о том, что в скором времени в продаже может появиться компьютер, стоящий всего 25-30 долларов и умещающийся на ладони, в 2011 году облетела интернет с такой скоростью, что страница авторов какое-то время еле работала под натиском интересующихся.
Начало проекту Raspberry Pi (читается "Рэсбери Пай" и дословно означает "малиновое число пи", но звучит как "малиновый пирог") положил Дэвид Брэбен — создатель знаменитой компьютерной игры Elite, которая была очень популярна в восьмидесятые. В известном смысле и сам Raspberry Pi — продолжатель традиций ZX Spectrum и других домашних компьютеров той эры.
Разработано два варианта плат Raspberry Pi: "модель A" и "модель B". Обе основаны на чипе Broadcom BCM2835 — это ARM11, работающий на частоте 700 МГц и имеющий поддержку видео (разрешение до 1080p, OpenGL ES 2.0, аппаратный декодер H.264), на обе платы устанавливается 256 МБ оперативной памяти.
Модель «B» отличается наличием порта Ethernet и второго USB, у модели «A» возможности подключиться к сети не будет и USB всего один. Пока выпускаются лишь партии модели «B», и все они расходятся по предварительным заказам. Из-за большого спроса нельзя заказать более одной платы. Предполагаемая цена — 25 долларов за модель «A», 35 — за модель «B». Заплатить в итоге приходится немного больше из-за налогов и пересылки. Кроме того, карточка памяти и провода продаются отдельно. Впрочем, их покупать необязательно.
Ради того, чтобы своими глазами увидеть Raspberry Pi и его создателей, я отправился на его родину — в Кембриджский университет. Волшебство Кембриджа трудно передать словами: серое небо, зелёные газоны и старые здания. Но главное в Кембридже — это не пейзаж, а атмосфера: кажется, что очутился в компании студентов и академиков, каким-то образом захвативших старинный замок. Дойдя до автобусной остановки, я спрашиваю у водителя: "До Билла Гейтса идёте?" Тот кивает.
Здание, названное в честь основателя Microsoft, имеет куда более современный вид и находится на самом краю города. Здесь расположена компьютерная лаборатория, в которой работает Роберт Маллинс — один из участников проекта Raspberry Pi. Он встречает меня в холле и по дороге к своему кабинету показывает расставленные тут и там по холлам части старых компьютеров, а в кабинете же нас на столе ждёт совсем новый компьютер. "Это альфа-версия платы, она у нас сейчас одна, и за ту все чуть ли не дерутся", — рассказывает он. Сейчас, в июле 2012, на Raspberry Pi принимаются заказы, но их число таково, что многим приходится ждать, пока будет произведено нужное количество устройств. И спрос не уменьшается.
Маллинс: Сегодня разговаривал с дочкой, ей двенадцать лет. Она спросила "Как там Raspberry Pi? Можно я заказ оставлю? — Я не поверил своим ушам!"
КТ: Все хотят себе такой!
Маллинс включает свой компьютер (работающий, как и Raspberry Pi, на Linux) и видит, что запущенная до моего прихода закачка завершилась. "Хм, нет — говорит он, — это займёт целую вечность". Дело в том, что в тот день вышла новая сборка Fedora Linux для Raspberry Pi и Маллинс хотел попробовать запустить её.
КТ: Я слышал, что вы отказались от Ubuntu.
Маллинс: Да, Ubuntu не поддерживает нужный вариант архитектуры ARM. Ещё у меня есть вот такая интересная штука — это флэшка с RISC OS, старой операционной системой с компьютера Archimedeus компании Acorn, где тоже был процессор ARM. Загружается очень-очень быстро, буквально за пару секунд.
В этот момент дверь в кабинет снова открывается и на пороге появляется студент. "Знакомьтесь, это Алекс Брэдбери — представляет его Маллинс, — Алекс тоже уже несколько месяцев работает над Raspberry Pi". Алекс Брэдбери присоединился к беседе не зря. В отличие от Маллинса, он помнит все технические подробности наизусть и не упускает случая выпалить подробную справку. Иногда он начинает говорить хором со своим преподавателем, словно оба уже не первую неделю только и делают, что обсуждают всё связанное с Raspberry Pi и наперебой рвутся поделиться информацией.
КТ: Сколько человек всего у вас занято разработкой?
Маллинс: Добровольцев и людей из сообщества очень много...
КТ: Просто все думают, что это проект нескольких людей, а на деле у вас тут, может, половина Кембриджа занята.
Маллинс: Нет-нет. На полную занятость возьмём разве что одного человека к концу этого месяца. Пока что всего шесть доверенных лиц в Кембридже.
КТ: Шесть — включая основателей?
Маллинс: Да. Эбен Аптон, Пит Ломас... Эбен работает в Broadcom, компании, производящей микросхему, на которой основан Raspberry Pi. Интересно, кстати, что все компоненты этой платы разработаны в Кембридже — видеоядро, SoC, схема печатной платы, естественно...
Обратная сторона эпохи пост-ПК: 30-долларовый компьютер Raspberry Pi
Компьютерная лаборатория в здании имени Билла Гейтса
КТ: Но это не первый раз, когда здесь делается целый компьютер?
Маллинс: У Кембриджа большая история создания компьютеров. К тому же здесь разрабатываются чипы для девяноста пяти процентов мобильных устройств со всего мира.
Компания Broadcom — один из главных производителей микросхем в мире, ориентирующийся в основном на рынок телекоммуникаций. Broadcom выпускает процессоры с архитектурой ARM с 2002 года и является стратегическим партнёром компании ARM.
КТ: Сильно ли помогает иметь своего человека в Broadcom?
Маллинс: Я бы сказал, что это главное. Без одобрения Broadcom мы бы никогда не смогли купить этот чип в тех количествах, которые нам нужны. Мы покупаем по несколько тысяч, но в Broadcom о таких количествах обычно даже не разговаривают — их интересуют только миллионы.
КТ: Но теперь выясняется, что все хотят по Raspberry Pi. Может, и до миллионов недалеко?
Маллинс: Может быть, и дойдёт до миллиона. Несколько месяцев назад я бы за это не поручился, но теперь сомнений всё меньше.
КТ: Может, с этого начнётся что-то совсем иное? С такими ценами, как 20-30 долларов, не так просто предугадать, для чего такие компьютеры могут начать использовать. К примеру, с OLPC начались нетбуки, может, и Raspberry Pi сработает так же?
Маллинс: Эбен Аптон как-то раз сказал интересную вещь: он считает, что цена компьютера для работы рано или поздно составит 50 долларов. Я тоже так считаю. Представьте, какие спецификации будут у Raspberry Pi через год! Я уверен, что будет больше памяти, быстрее процессор, больше сетевых возможностей. Я думаю, что потихоньку дойдёт до тех характеристик, которые большинству людей нужны в рабочем компьютере. И потребление энергии такое, что можно никогда не выключать. И если сейчас целевая аудитория — дети, которые смогут играть и учиться программировать на Распберри Пи, то слегка более мощная модель уже сможет составить конкуренцию мейнстримным компьютерам. По крайней мере, её можно использовать для браузера. Я думаю, мы увидим много разных типов заинтересованных людей. Если смотреть на Raspberry Pi как на бытовую технику, то его можно применять для домашней автоматизации, в автомобиле, для создания роботов, музыкальных инструментов — одним словом, для чего угодно. Это дешёвая и миниатюрная платформа с низким энергопотреблением.
КТ: Для некоторых применений хорошо бы иметь версию в корпусе, а не в виде голой печатной платы...
Маллинс: Безусловно. И корпус будет. Я думаю, версия без него по-прежнему останется, но будет и образовательная версия. Важно понимать, что мы зарегистрированы как благотворительная организация и работаем соответствующим образом. Все заработанные деньги пойдут обратно в фонд. Образовательная версия будет поставляться в корпусе и со множеством хороших программ. Недавно после статьи о Raspberry Pi в газете я получил отзыв от преподавателя в компьютерном классе, рассказавшего, что девяти-десятилетние дети хотят такие компьютеры и хотят учиться программировать на них. Это к тому, что Raspberry Pi способен заинтересовать детей.
КТ: В прошлом году появились самые первые новости о Raspberry Pi, а теперь готовятся книги и дистрибутивы...
Маллинс: Да, происходит очень много интересного. Нам очень повезло, что к инициативе подключились дистрибьюторы — Premier Farnell и RS Components. С ними у нас появилась возможность распространять Raspberry Pi по всему миру, к тому же первый этап производства начался куда раньше, чем мы могли бы себе позволить без поддержки с их стороны. У них есть эксперты по распространению электронных компонентов, и это как раз то, что нам нужно.
КТ: Это значит, что Raspberry Pi можно будет заказать по почте?
Маллинс: Да, сделав заказ в интернете, — магазинов у RS Components в данный момент нет.
КТ: И "по всему миру" действительно означает — без исключений?
Маллинс: Думаю, да, и это отлично. В Восточной Европе и в России проявляют большой интерес к проекту — могу предположить, что в силу традиционной любви к электронике и компьютерам, к хакерству, изобретательству и созданию сообществ. А вы замечаете интерес к Raspberry Pi в России?
КТ: Конечно. Каждый раз, когда мы пишем о Raspberry Pi, многие немедленно комментируют: "Ого, где такой купить?" Кое-кто, конечно, жалуется на производительность: мол, лучше собрать самому что-нибудь помощнее.
Маллинс: Я думаю, есть шанс, что найдутся и другие производители, которые будут делать похожие компьютеры.
КТ: Используя вашу архитектуру?
Маллинс: Используя похожие системы на чипе, предназначенные для мобильных телефонов.
Брэдбери: Как вы и сказали, точно так же, как с OLPC началась шумиха с нетбуками, многие люди могут быть заинтересованы в заполнении рыночной ниши, если она найдётся.
КТ: Это не может обернуться недостатком? В случае с Linux, к примеру, люди используют одни и те же технологии, делятся их частями и так далее. Но если OLPC был некоммерческим и во многом открытым проектом, то нетбуки — нет. Выходит, софт в этом плане отличается от "железа"...
Маллинс: Может быть. Но если на свете будет много тридцатипятидолларовых компьютеров, никто жаловаться не будет. Мы нацелены на благотворительность. Если кто-то сделает то же самое лучше за ту же цену и дети смогут использовать этот продукт для обучения программированию, это будет прекрасно.
КТ: Вам не кажется странным, что никто до сих пор не пытался сделать ничего похожего? Ведь и нужные компоненты доступны, и спрос есть.
Маллинс: Я думаю, это справедливо для многих проектов: рано или поздно кто-то должен их воплотить. К тому же нужна была поддержка со стороны компании, которая производит микросхемы. У нас по этой части много опыта. То, что мы находимся в Кембридже, и тем более в университете, даёт нам большое преимущество — здесь легко найти нужных людей. Они тут в каждом коридоре и в каждой комнате. Я думаю, в каком-нибудь другом месте реализовать такой проект было бы намного сложнее. Все технологии разработаны в Кембридже — графический процессор, ARM и сама система на чипе. Я думаю, успех происходит как от того, что мы находимся в нужном месте, так и от того, что нас поддерживают со всех сторон. Сообщество полно энтузиазма, и оно помогло сформировать проект.
КТ: Какие изменения в электронике должны были произойти, чтобы подобные устройства стали возможны?
Маллинс: В первую очередь — системы на чипе, которые ставят в лучшие мобильные телефоны. В конце концов, это телефонная технология.
КТ: И она уже доступна какое-то время...
Маллинс: Да, это готовая часть. Специально для этого проекта сделать чип было невозможно, если речь не идёт об огромных масштабах.
Обратная сторона эпохи пост-ПК: 30-долларовый компьютер Raspberry Pi
Дэвид Брэбен показывает первую версию Raspberry Pi
КТ: Одна из первых плат даже была похожа на мобильный телефон...
Маллинс: На карту USB.
КТ: То есть это не потому, что использовалась какая-то готовая телефонная часть?
Маллинс: Думаю, плата оказалась такой крошечной, потому что хотелось продемонстрировать, насколько маленькой её можно сделать. Система на чипе делает вообще всё, так что остальные компоненты нужны только для демонстрации: USB с одной стороны, HDMI с другой. Но сработало это не очень хорошо, потому что хотелось побольше разных портов ввода-вывода. Есть несколько похожих коммерческих продуктов: втыкаешь их в телевизор, и он становится медиацентром.
КТ: Есть, но в них не покопаешься.
Маллинс: Это точно. Возможность копаться в компьютере — очень важный элемент. Мы можем дать людям платформу, которая годится для создания чего-то нового. И речь не только о программировании — можно сделать музыкальный инструмент или автоматизировать дом. Именно так многие из нас и изучили компьютеры — пробуя разные вещи, пытаясь заставить машину сделать что-то такое, для чего она изначально не предназначена. Это одна из причин, почему Raspberry Pi привлекателен для родителей — они могут дать его ребёнку и сказать: "Валяй, играй с ним". И нет опасений, что дети поломают основной компьютер.
"Копаться" в компьютере — что конкретно под этим подразумевается? На самом деле вопрос сводится к различиям между открытыми и закрытыми системами, но и тут возможны варианты. Полная открытость может означать доступ к исходным кодам операционной системы, к чертежам и спецификациям аппаратной составляющей и так далее. Самые закрытые системы не позволяют запускать на них произвольный код без разрешения производителей. Никто не горюет о невозможности писать программы для самого простого мобильного телефона, маршрутизатора или телевизора (имеющих, как и компьютер, процессор общего назначения), однако в случае с устройствами вроде айфонов и айпадов такая закрытость вызывает куда больше вопросов — хотя бы потому, что они изначально предназначены для работы с программами. Закрытость решает многие проблемы компьютеров (в первую очередь, исключает возможность что-то испортить), однако любители мастерить, заставшие времена, когда паяльник и компилятор были лучшими друзьями пользователя, смотрят на движение в сторону закрытости с большой опаской.
КТ: Вы не находите занятным то, что одновременно появились закрытые платформы вроде iOS и такие открытые системы, как Raspberry Pi?
Маллинс: Меня печалят не только современные мобильные телефоны. Проблемы начались ещё с карманных компьютеров. Это была отличная технология — хороший маленький экранчик, хороший процессор, но всё совершенно закрытое, ничего сам не сделаешь. Я всегда жалел об этом, ведь столько сил ушло на разработку, а в итоге получаешь такое прекрасное устройство и не можешь нигде покопаться. Со свободным железом всё совсем по-другому.
К этому моменту Алекс загружает на Raspberry Pi программу, демонстрирующую графические возможности, и запускает воспроизведение мультфильма.
Маллинс: Одна из уникальных особенностей Raspberry Pi — это мощность графического процессора. Никаких проблем с воспроизведением видео качества Blu-ray. Наверняка многие захотят использовать Raspberry Pi в качестве медиацентров, и это хорошо. Если, конечно, они будут посвящать хотя бы 20 процентов времени программированию! (смеётся)
Брэдбери: Разработчики XBMC — медиаплеера с открытыми исходниками сделают версию, благодаря которой можно будет загружаться сразу в режиме медиацентра.
КТ: Как вы думаете, может, в один прекрасный день на этом компьютере заработает Windows 8? Он ведь тоже поддерживает ARM.
Маллинс: Я мало знаю про Windows 8, но мне кажется, что он работает не на всяком ARM. Нам бы понадобился один из совместимых процессоров, либо Broadcom должен будет получить сертификацию. Но Raspberry Pi — открытая платформа, люди могут использовать её в любых целях, некоммерческих или коммерческих.
КТ: Думаете, Linux подойдёт для домашних пользователей?
Маллинс: Linux сейчас совсем другой, нежели несколько лет назад. Я каждый день его использую и дома, и на работе.
Брэдбери: И ещё, конечно, на Raspberry Pi могут портировать любые дистрибутивы и делать новые. Но не факт, что, когда компьютер дойдёт до детей, там будет установлено то же самое, что у нас есть сейчас. Сейчас обсуждается, что именно должен видеть ребёнок, когда включает компьютер, — командную строку, где можно набирать команды, как на старом BBC Micro, или какой-нибудь лаунчер приложений, как на телефонах с Android. Можно реализовать любой из этих вариантов. Или можно загружать компьютер в какую-нибудь среду вроде Scratch. Вставляешь карточку SD — и тебя приветствует Scratch.
КТ: Звучит хорошо и просто — как на старых компьютерах, которые можно было включить и сразу начать использовать "Бейсик".
Маллинс: Именно это мы обсуждали на первом же собрании, посвящённом Raspberry Pi. Именно отсюда произошло "Pi" — изначально подразумевалось название языка Python, и идея заключалась в том, чтобы можно было вставить карту SD, включить компьютер и увидеть командную строку Python.
КТ: И вы отказались от этой идеи?
Маллинс: Не отказались, но, скорее всего, такого не будет. Скорее всего, компьютер будет загружаться в режим традиционного рабочего стола. По крайней мере, в официальной версии для обучения.
КТ: Почему?
Брэдбери: Обсуждалось, в частности, не будет ли это казаться шагом назад. Следует понимать, что со времён первых домашних компьютеров многое изменилось. Мы не пытаемся воспроизвести старые компьютеры, мы стараемся сделать слегка по-другому, более современно.
Маллинс: Ещё одна интересная сторона проекта — планы университетов задействовать Raspberry Pi в своих курсах.
КТ: В качестве замены обычному настольному компьютеру?
Маллинс: Есть несколько британских университетов, которые хотят выдавать Raspberry Pi студентам, записавшимся на определённый курс. Некоторые университеты хотят использовать эти компьютеры, чтобы преподавать программирование для ARM. Есть множество курсов, где изучают язык ассемблера в связке с электроникой, и наша плата для этого хорошо подходит. В Штатах есть похожие курсы. Опять же хорошо было бы иметь доступ к системе на чипе, графическому ядру или DSP, это бы пригодилось в ещё большем числе курсов. Ещё одна вещь, которую я бы хотел сделать, — это курс "напиши свою операционную систему", построенный вокруг Raspberry Pi. Учить загружать и поэтапно создавать простую ОС.
Мы с Алексом переглядываемся: "Курс моей мечты", — говорю я. Алекс кивает и улыбается: "Yeah!..." Маллинс понимающе смеётся.
КТ: Но Raspberry Pi можно использовать и в качестве основного школьного компьютера, верно?
Маллинс: Да, конечно! Он достаточно дёшев — стоит не дороже учебника. Студенты могут уносить его домой. Чувство обладания приятно: это твоё, ты можшеь делать с этим компьютером что угодно, использовать в любых экспериментах, писать для него программы в свободное время и так далее. К тому же даже в Великобритании и Европе вообще, не говоря уж про остальной мир, ещё есть много людей, у которых дома нет компьютера и доступа в интернет. Так что у Raspberry Pi, как мне кажется, есть роль в покрытии так называемого цифрового неравенства.
КТ: Вы уже решили, какой софт будет прилагаться к образовательной версии?
Маллинс: Да, у нас есть список того, что можно было бы включить в поставку. Вот, к примеру, визуальный язык программирования Scratch, разработанный в MIT. Ещё обязательно будет Python, возможно, получится включить Greenfoot — он похож на Scratch, но в нём помимо готовых блоков есть возможность программировать на Java. Ещё есть штука под названием GeoGebra — это очень популярная программа для математических экспериментов. У Raspberry Pi очень неплохие порты ввода-вывода, так что было бы интересно использовать его в опытах, чтобы можно было получать графики прямо во время лабораторных экспериментов. Ещё мы думаем о том, чтобы поставлять вместе с компьютером набор электронных сенсоров. Студенты могли бы собирать из них простые контуры и интегрировать их с Raspberry Pi на практических занятиях. Наша главная задача — привлекать интерес к изучению компьютеров и электроники, но есть надежда, что мы сможем заразить и другие дисциплины.
Алекс снова отвлекается от разговора, с тем чтобы запустить на Raspberry Pi трёхмерное демо.
Брэдбери: Трёхмерная картинка обсчитывается в режиме реального времени. Графическое ядро у Raspberry Pi достаточно мощное, чтобы показывать видео в разрешении 1080p. У нас есть несколько симпатичных демонстраций игр. Я надеюсь, что, когда люди начнут получать заказанные платы, станут появляться трёхмерные обучающие программы для детей. Сейчас это направление исследовано очень слабо. Были проекты вроде Microsoft Kodu для Xbox 360, но это, пожалуй, и всё. Raspberry Pi может стать стандартной платформой, точно такой же, как игровые приставки. Можно оптимизировать код трёхмерного приложения для одной платформы, и он будет работать на всех машинах.
КТ: Как вы думаете, коммерческие фирмы заинтересуются этой платформой? Если будет способ зарабатывать, то сперва наверняка появятся мелкие игры, а потом что-нибудь покрупнее...
Маллинс: Одна из вещей, которые мы, наверное, хотели бы сделать, это что-то вроде... я пытаюсь не сказать App Store...
КТ: Репозитория?
Маллинс: Да. Можно вообразить репозиторий с бесплатными обучающими программами, но могут быть и платные, и какая-то часть их цены будет идти на благотворительные цели. Было бы неплохо сделать что-нибудь в этом роде.
КТ: Как вы считаете, интерфейс с традиционным рабочим столом подходит для использования на телевизоре? Сидеть с клавиатурой на коленках неудобно, даже если клавиатура беспроводная. Почему бы не сделать интерфейс, подходящий для большого экрана?
Маллинс: В этом направлении кое-что делается. В частности, плату тестируют с разными видами телевизоров.
Брэдбери: Решение понадобится, только если окажется, что многие дети будут подключать Raspberry Pi к телевизору в гостиной.
Маллинс: Но современные ЖК-телевизоры не так плохи. Не знаю, сколько лет вам, но у меня в детстве был маленький домашний компьютер, который нужно было подключать к телевизору. Дети, которым девять-десять лет, привыкли заниматься разными вещами, лёжа на полу.
КТ: Конечно, у меня тоже был такой компьютер — клон ZX Spectrum.
Маллинс: Интересно, кстати, какие вещи нам позволяет сделать закон Мура и технический прогресс в целом. ZX Spectrum в Англии стоил 125 фунтов. Для ребёнка это немало. Теперь же мы можем продавать в тысячи раз более мощный компьютер, чем те машины, лишь за малую долю тех денег. Даже без учёта инфляции выходит на порядок дешевле! Кстати, наверняка появятся и SD-карты, позволяющие на Raspberry Pi эмулировать ZX Spectrum или Commodore 64. Плата даже достаточно миниатюрна, чтобы вставлять её в корпуса старых компьютеров.
КТ: Да, многие ностальгируют по старым машинам. К тому же для одного только ZX Spectrum есть что-то около 14 тысяч игр.
Маллинс: Вообще говоря, мы надеемся на все применения Raspberry Pi, о которых мы говорили: обучение детей программированию, возможность использовать его для любых экспериментов, в том числе для воссоздания старых компьютеров. Но главная цель для нас — это дать детям возможность познакомиться с компьютерами и сопутствующими им науками и действительно вникнуть в суть дела. Нужно всего лишь немного знаний, чтобы Raspberry Pi стал невероятно полезным творческим инструментом, играть с которым — одно удовольствие.
Інтерв'ю з розробниками переведено на рос Теж зацікавився даним пристроєм, показовим є то й факт що його зробили в університеті, тобто фактично вчителі. А допомогають їм в цьому їх учні. Доречі модель за 35 доларів більш краща по параметрам.
Проблема не в тому, що відстаємо, а в тому, що не намагаємось наздогнати... Зауважте, наскільки складно зробити зі шкільного предмету "Інформатика" саме предмет, орієнтований на інформатику.
Проблема не в тому, що відстаємо, а в тому, що не намагаємось наздогнати...
А нащо? Погляньте навколо і відразу зрозумієте, в якому .... ми живемо, але ж - "без політики".
В свое время меня заинтересовало, почему Украина в отличие от всяких там "Парагваев" не хочет обеспечить всеобщую компьютеризацию использовав "100-долларовые ноутбуки". Ответ - "чем дороже компьютер тем лучше" (в смысле "отката"). Тоже можно говорить и о лицензировании программного обеспечения - образование Украины крепко "сидит на игле" в Майкрософт. Я не имею ничего против этой корпорации - она много делает хорошего, в том числе и программные продукты. Но если мы назвались нищими (а это по видимому так), то следует "протягивать ножки по одежки" и не пытаться писать учебные программы курса изучения ворованого Фотошопа или Флеша - по крайней мере, это аморально. Все (в том числе и Майкрософт Украина) прекрасно знают, что в школах используют нелицензионное ПО, но закрывают на это глаза - чиновники из-за нежелания тратить бюджетные деньги на какие-то "лицензии" (без них то все и так работает, не так ли?), корпорация - из-за нежелания утратить потенциальных клиентов в будущем (время от времени будут проверки, первых попавшихся пимерно накажут, для острастки, но все останется на прежнем месте). Японцы, корейцы, китайцы, США и Европа понимают. что будущее - в детях, а будущее детей - в их образовании. И потому от уровня развития системы образования в стране зависит будущее этой страны (и какое же будущее в пост-СССР?). У нас главный критерий результатов учебного процесса - показатели успеваемости (проценты и "бумажки"), и никого не интересует реальное состояние дел в образовании, которое стало машиной по "распилу" бюджетных денег. Посмотрите на учебники - каждый год переиздаются, но качество их желает лучшего. Вся система образования находится в состояни перманентного кризиса и реформ - вначале отказались от "совковой" системы и учебников, потом переход к 12-летнему образованию - были подготовлены программы, напечатаны учебники, апробированы методики, потом - бац, возвращаемся к 11-летке (а как же на лишних 33 часа в государства денег не хватило, хотя свернули все под поводом того, что родители и учителя были против). Теперь снова образование реформируется (может и к лучшему), но не хотелося чтобы получилось у нас "как всегда"(т.е. никак). Относительно Raspberry Pi (равно как и относительно Arduino, и Lego Mindstorm) - школа должна быть домом радости, т.е. не только теплой и уютной (при том как зимой во многих школах Украины температура не поднимается выше 10-12 градусов), с должным обеспечением учебного процесса (сколько предприятий нашей страны производит учебное оборудование? Я знаю школы, где уже 10 лет учащимся не было показано ни одного химического опыта из-за отсутствия необходимых реактивов, во некоторых школах доступ в Интернет оплачивают из своего кармана учителя и ученики. Не стоит уже говорить о ремонтах кабинетов и оборудования. Маразм говорите? Да, маразм, но нам здесь жить...
Ці слова як найкрае можуть висловити мої думки (а може і ваші)
образование Украины крепко "сидит на игле" в Майкрософт.
Цього року в інструктивному листі є репліка "Щодо іншого програмного забезпечення (операційна система, офісні програми, графічні редактори, програми опрацювання аудіо та відео тощо): дозволено використання такого програмного забезпечення, яке гарантує виконання навчальної програми й еквівалентне тому, що перелічене в орієнтовних переліках навчальних програм. Наприклад, Linux (Ubuntu чи Mint) + Libre Office + Gimp + Inkscape у поєднанні з іншим поширюваним Linux-сумісним ПЗ за вибором учителя."
Нет, дело в том что учителю пока не запретить под страхом потери работы, денег, или еще какой репрессии, использование "некупленного" (неоткатного ПО), он не сделает это сам, очень много инертных людей, "есть - буду использовать, не буду я тратить время на самообучение", это во многом не проблема учителя, но только этим себе делать оправдание не стоит. Верхам выгодно что бы было так. В городе когда проводится олимпиада или "Аниграфенок", так методисты города и говорят что школа которая принимает обеспечивает ПО, как вы там выкрутитесь никого не волнует, доходит до того что директор школы "имеет" разговор с учителем информатики, и говорит сделай все - что хотят, а что во многом это просто незаконно. Никого не волнует. Хотя должно. И я полность согласен с novachok, "Системы со свободным ПО обходятся гораздо дешевле, чем предполагалось
Бывший шеф IT-отдела МИДа Германии, а ныне обыкновенный дипломат Рольф Шустер выступил с сенсационными заявлениями на проходящей в Малаге конференции OSWC.
Шустер отмечает, что обслуживание компьютера со свободным ПО обходится МИДу примерно на 2000€ в год дешевле, чем обслуживание проприетарных систем. (в первом случае около 1000€ в год, во втором, соответственно, более 3000).
В настоящее время 4000 компьютеров (из 11000) министерства работают под управлением ОС GNU/Linux. Тем самым почти половина из 230 немецких консульств и посольств переведены на свободное ПО. Переход должен завершиться к середине будущего года.
Также Шустер не забывает упомянуть и о трудностях, возникших при переходе на СПО. В частности, в посольстве в Японии возникла проблема с шрифтами в ОpenОffice. Немного сложнее было побороть сопротивление 200 сотрудников IT-отдела, многие из которых ничего не слышали о Linux. Бунтари, однако, были направлены на курсы, где они быстро распознали преимущества СПО. "
Вот так бедные немцы экономят: Мэр города Мюнхен отчитался об экономии городского бюджета, которой удалось достичь благодаря переходу на Open Source вместо использовавшегося раньше программного обеспечения фирмы Microsoft. По словам мэра, расходы на IT в этом году сократились сразу на треть (!), общая экономия уже сейчас составила около четырёх миллионов евро.
Четыре миллиона евро — стоимость лицензий на программное обеспечение, которые уплачивались в корпорацию Microsoft. Эти лицензии составляли значительную часть от общих расходов городской администрации, учитывая большое количество рабочего персонала. Как известно, Microsoft требует платить за каждое рабочее место, обновляя лицензии каждые три-четыре года. Поэтому в этом году нужно было оплатить 15000 лицензий на Microsoft Office и 7500 лицензий на Windows. Вдобавок, планировалось закупить 7500 новых компьютеров, чтобы соответствовать возросшим системным требованиям новой версии Windows. Благодаря переходу на Ubuntu 10.04 Lucid Lynx и OpenOffice 3.2.1 город сумел сэкономить деньги и направить их на более актуальные нужды.
Правда, из-за перехода на Open Source возникли и дополнительные расходы, включая стоимость переобучения сотрудников — обучающие курсы. Однако, эти расходы во много раз меньше, чем стоимость лицензий Microsoft, и четыре миллиона экономии уже включают в себя стоимость тренинга.
В новой системе стандартным форматом документов стал Open Document Format (ODF), в качестве браузера и почтового клиента используются Firefox и Thunderbird. Несмотря на опасения, после перехода на Linux не возникло особых проблем с совместимостью. По информации отдельных администраторов, на рабочих местах под Linux сейчас наблюдается даже меньше проблем с совместимостью, чем раньше, хотя до этого системы много лет работали под Windows NT, Microsoft Office и с почтовой программой Outlook. В официальном документе (PDF) также отмечено, что «количество ошибок на рабочих компьютерах стабильно уменьшилось, что свидетельствует о лучшем качестве работы рабочих станций под Linux и соответствующих сервисов».
ІКТ для школи чи школа для ІКТ? Думки обізнаного вчителя щодо проблем впровадження у школах інформаційно-комунікаційних технологій
Уявіть, щойно довідався, що ІКТ розшифровується як інформаційні та комунікаційні технології. Як іноді буває: читаєш статтю, зустрічаєш в її тексті абревіатуру й починаєш пригадувати, що ж вона означає, і пригадати не можеш. А автор чеше, вибачите за висловлювання, й уздовж і поперек, і скрізь хоче це слівце вставити. Так іноді всю статтю прочитаєш і не зрозумієш, про що ж усе-таки йшла мова.
Ось так і тут, якийсь час тому, побачивши цю абревіатуру, припускав, що це мусить звучати як інформаційні та комп’ютерні технології. Моє здивування з цього приводу означало тільки одне: раз цей термін присутній у позначенні шкільного предмета, то це мусить бути його базисною складовою.
Обізнаний із комунікаційними технологіями не з чуток, смію вас запевнити: у цих самих технологіях дуже багато цікавого, у тому числі навчальних тем для вивчення, що можуть бути присутніми у шкільній освіті. Але чи потрібно це?
Якщо цю комунікацію (тобто зв’язок) вивчати докладно, це буде нудно, якщо стисло, на 10‑15 сторінок підручника, то вона так і залишиться непізнаним об’єктом.
Ви скажете: ну що там у цьому зв’язку вивчати? Ну, добре, давайте розмірковувати. Що в нас там зі зв’язком? Стільниковий телефон. А ще радіостанції, а ще телебачення. Яке? Звичайне, але є ще й кабельне. А радіоприймачі й на інших радіоканалах, улаштованих по-особливому, ще працюють. А є ще радіоаматорський зв’язок зі своїми багаточисленними та цікавими моментами. І звичайні телефони теж поки що є. А на них ще прості модеми працюють з їх надлишковими протоколами. А на ці звичайні телефонні лінії згідно із планом „останньої милі” вже стільки всього навантажили. А у спальних районах мегаполісів так уже й оптикою нікого не здивуєш.
Заглянемо в наш простий офіс. Про Arcnet і TokenRing уже ніхто й не пам’ятає. Усюди панують Gigabit, Fiber і "бездротовики" різних мастей. А якщо в кого є комп, то вам без запинок розкажуть про USB, IrDA, Bluetooth, WireFire. Але, вибачите мене, це теж комунікаційні технології.
Про супутникові комунікації вже і згадувати не треба. Тут вам і десятки каналів, і супутниковий Інтернет, і „риболовля”: де ви ще дістанете дорогі книги та подивитесь фільми, які на світових прем’єрах у кінотеатрах тільки почали демонструвати? Ну що в нас там ще залишилось? А Інтернет: павутина, блогосфера, пошта, форуми, новини, Chat!
Якщо на кожне згадування з усього цього списку відвести по уроку, навчальний рік навіть у профільному класі буде заповнений досхочу. Але майже про кожний згаданий термін написані товсті книги, а шкільна програма не гумова, доводиться викручуватися згадуванням мимохіть. А кому й навіщо це взагалі потрібно?
Ну, Бог із нею, з назвою. Адже можна ж послатись на те, що комунікації вносять у процес освіти новий, дуже важливий і дуже цікавий компонент. Використання мережевих технологій, як локальних так і глобальних, може суттєво покращити процес навчання та його ефективність, а з часом і докорінно змінити. Ось тільки б не погіршити.
Ось ІКТ нарешті прийшли у школу. Треба починати їх якось використовувати. Усі кажуть, що це здорово і дуже допомагає й учителю, й учням.
А чим і як?
На великому екрані вчитель показує наочний матеріал. А що, раніше карт, плакатів і наочного приладдя не було загалі? Учні вчаться швидко друкувати текст. А що, усі підуть у друкарні чи виробництво письмового приладдя скорочується?
Учні вчаться програмувати, тобто на свій розсуд примушувати комп’ютер виконувати роботу. І що там у шкільній програмі ми запрограмували? Чи має рішення квадратне рівняння при даних коефіцієнтах?
Вони складають комп’ютерні презентації на різні теми. Бачив такі презентації на тему "Історія Русі", де в одній із них Іван Грозний випливав на екран шкереберть із нізвідки, прямо у свої палати. Ну й що тут такого, адже застосування анімації заохочується.
Вони вивчають графічні редактори, осягають комп’ютерну графіку. Ви бачили ці малюнки? Я бачив. У більшості випадків це можна назвати „каляки-маляки" з дитячого садка. Уже нехай краще олівець і пензлик.
Діти вчаться використовувати Інтернет й електронну пошту. Ви знаєте, що хочуть побачити в Інтернеті дорослі діти з 11-го класу? Коли залишалось небагато часу після виконання завдання, відпускав цих пташенят у вільний політ. У кращому випадку ‑ гороскоп, погода, новини про Фабрику та Дім 2. У гіршому: "А що, урок уже закінчено, можна йти?". В електронних повідомленнях при знайомстві з Chat-ом або E-mail ви не побачите запитань про абсолютну й відносну адресацію в Excel. На жаль, частіше за все листування зводиться до фраз: "Маша, ти дурепа?" та "Сам такий".
Хтось скаже: а чого ви хочете? Це ж діти! І буде правий. Що ж робити з цими інформаційно-комунікаційними технологіями, щоб повноцінно використовувати їх можливості? Працюю вчителем інформатики у звичайнісінькій школі, тому це мій власний погляд на це питання, просто моя думка, а не заклик чи наставляння.
Хочеться „почати з початку”. Інформаційні технології винаходилися, щоб покращити життя людини, а не навпаки. А як з їх допомогою можна покращити життя вчителя й учня у школі? Треба осмислено розібратись у тому, що вміє комп’ютер, і вже потім його вміння спробувати пристосувати до потреб школи.
Зараз комп’ютерні технології втілюються в усі сфери життя суспільства. Ви не сховаєтесь від них ані вдома, ані на роботі, ані на прогулянці. Інтернет, телебачення, мобільний зв’язок, комп’ютеризована побутова техніка ‑ це тільки невеличкий арсенал, що не зачіпає професійну діяльність. На що ж спрямувати навчальний процес школяра? На це, здавалось би, банальне запитання одержати відповідь не так то і просто.
Подивимось на нові віяння в комп’ютерній освіті. Об’єктне програмування за технологією NET, Flash-технології, створення інтерактивних сайтів, логіка, комбінаторика, комунікації, безперервна війна Windows і Linux. Куди ж бідному вчителю податись? Чим же нам завантажувати незміцнілий дитячий мозок? Чи потрібні цей надлишок і розмаїтість школі?
Знову і знову виникає дуже багато запитань. З одного боку, хто не йде вперед, той іде назад, бо у природі не буває нерухомого стану. А з іншого – шкільний контингент усе ж таки дуже різний. І якщо уроки про PhotoShop, PowerPoint, плавання в Інтернеті, основи VB, MAIL і Chat-спілкування проходять на ура, то теми, здавалось би, з тієї ж сфери багатьом виявляються не по плечу або не по розуму – як бажаєте. Не всім легко даються, наприклад, такі теми, що вивчаються у школі: вимірювання кількості інформації, графіка, основи логіки та її застосування для того ж VB, основи комунікацій для того самого Інтернету й чату.
Про спроби проникнути в таємниці роботи апаратури комп’ютера, двоїчної арифметики, основ комбінаторики або про більш поглиблене вивчення об’єктної технології вже й не кажу. Так, погоджуюсь, що у класі знайдуться 2‑5 учнів, яким ці речі цікаві й навіть, можливо, зрозумілі. Основна ж маса класу на таких темах починає відволікатись або відкрито позіхати, що свідчить про відсутність розуміння та інтересу до цього питання.
Тут знову повертаюсь до того, що ми маємо справу зі школою, а значить, з дітьми. На периферії ще багато родин учнів живуть досить скромно й комп’ютери є не в усіх. Але й більшість тих, у кого вони є, сприймають його як іграшку. Тільки після вступу у ВНЗ на комп’ютерах починають з’являтись Excel, Pascal, Компас. На комп’ютері школяра, цьому чуді ХХ століття, крутяться різні "смотрелки", "гралки", аськи, а ще купа всіляких "бродилок-стрілялок-їздилок-літалок". Це ще раз доводить, що, коли ми маємо справу з дітьми, процес їхнього навчання завжди повинен включати пізнавально-розважальну складову.
Ті, хто використовує комп’ютер професійно, добре знають, що наші логічні схеми – це дуже далекі родичі справжньої електроніки. Наші електронні таблиці ‑ це ігри на тлі реального обліку й аналізу. Наші креслення та графічні роботи ‑ це дитячий садок САПРа та професійної графіки. Наші програми ‑ це дитячі кубики, з яких ми будуємо іграшкові будиночки, до справжніх будинків їм дуже далеко. У наших базах даних інформацію легше вибрати вручну, ніж застосовувати до них сортування чи SQL-запити. Наші WEB-сторінки та презентації часто не рекламують чи презентують (представляють) щось, а скоріше навпаки. Цей смутний список можна було би продовжити, але ще раз варто сказати про те, що ми вчимо дітей.
Це вже потім, перейшовши в доросле життя, вони раптом зрозуміють, що дуже багато шкільних ігор є базою чи основою певних галузей знань. Розширивши та зміцнивши ці засади, можна одержати улюблену справу на все життя та забезпечений добробут для себе чи близьких. Але це може відбутись тільки в тому випадку, якщо ці "шкільні ігри" будуть дійсно корисними.
Продовжимо. Отже, школа ‑ це конвеєр для закладки знань і навичок у дитячі голови. Пісня права: "Зустрічай, учи та знову розлучайся...". Плануючи вивчення нової теми чи аналізуючи результати отриманих знань, замислюєшся, а як це зробити так, щоб основи відклались у їхніх головах і за необхідності учні змогли б ними скористатись.
Хтось спитає: чому тільки основи? Сподіваюсь, нікому не треба пояснювати, що всі шкільні дисципліни, окрім абетки, мають своє продовження, і школа дає тільки ази. Недавно підвернулась книга „Основи арифметики” (звісно, не для школи), й мені вистачило трьох абзаців.
На прикладі інформатики це особливо актуально. Дана галузь знань розвивається безупинно, стрімко проникаючи у шкільну освіту. І треба не гаючись починати все це ефективно використовувати, але як? На мій погляд, не треба жодної паніки. У будь-якій справі, як сказав хтось, є галас, плутанина, покарання невинних і нагородження непричетних.
Першу стадію ми успішно перебороли: уже нікому не треба доводити, що ІКТ – це потрібна річ. Зараз ми бурхливо долаємо другу, хоча елементи третьої та четвертої вже присутні. Довести? Будь ласка! Учитель із зарплатою в півтори-дві тисячі демонструє навчальні матеріали на обладнанні вартістю кілька десятків чи навіть сотень тисяч. Це про четверте. А працівників освіти судять за те, у чому вони не винні, – за крадіжку програмних засобів.
Але повернемось до наших "баранів". Це не про учнів. Хоча школа й конвеєр, але конвеєр не виробничий, а творчий. У зв’язку з цим хотілось би мати градацію підручників, наприклад, цей ‑ обов’язковий для державних іспитів, цей для "просунутих", а той узагалі пізнавально-факультативний. У нас за жодним підручником державні іспити не складеш, а тому всі вчать по-різному.
Звичайно це відбувається через різну кваліфікацію вчителів, різну кваліфікацію учнів, різницю в періоді навчання, наявність або відсутність обладнання та навчальних матеріалів і так далі, й тому подібне. Але занадто творчим цей процес бути не може, бо базові вимоги навчальної програми ніхто не скасовував. А тому при різних підходах арсенал засобів навчання з використанням ІКТ можна, хоча й досить умовно, розділити на три складові: навчально-демонстраційні матеріали (дуже великий і різноманітний набір); тренажери; тестові програми.
Зупинимось на цих моментах більш докладно. Здавалось би, навчальних матеріалів дуже багато. Про навчальні підручники знають, напевно, практично всі. Правда, не в кожній школі вони є, принаймні в достатньої кількості. Багато тем там розкриті дуже ґрунтовно, хоча засвоєння деяких, на мій погляд, без додаткової інформації є справою складною. Велика кількість у книгарнях навчально-пізнавальної літератури для викладання у школі взагалі не призначені для них через вузькість або, навпаки, широту охоплення матеріалу, або через ліричність, якою переповнена моя стаття.
Якщо казати про навчальний матеріал, повністю підготовлений для демонстрації на уроці, то його ще треба пошукати й навряд чи знайдеш. Є безліч навчальних курсів для індивідуального навчання. Приватні видавництва випускають навчальні матеріали практично для будь-яких скільки-небудь значущих навчальних програм, але вищевказана особливість (індивідуальний підхід) не дозволяє повноцінно використовувати їх на уроці, тим більше, що більш-менш варті захищені від копіювання.
Можна знайти окремі презентації, матеріали на сайтах ентузіастів-одинаків і безліч інструкцій, як ці матеріали потрібно створювати. Хоча зрідка трапляються сайти, де все це скомплектовано або є певні необхідні посилання на посилання. Яскраві приклади: metod-kopilka.ru або kpolyakov.narod.ru.
Другий вид навчальних матеріалів – програми-тренажери – представлений дуже скудно. Тут маю на увазі програми, що розвивають і закріплюють знання й навички застосування інформаційно-комп’ютерних технологій. Дуже добре представлені тільки клавіатурні тренажери. Трапляються ще мишачі, ну й, узагалі, це майже все. З найбільш цікавих можу згадати логічні тренажері К. Полякова. Можу запропонувати тренажер за файловою структурою вашого покірного слуги. Чомусь папки, файли, їх типи, маршрути до них для багатьох залишаються вузьким місцем, а це основа основ.
Ну й, нарешті, програми тестування знань. Автор статті випробував безліч програм для тестування. У більшості з них відчувається, що писались вони для самих авторів. Напевно, тому деякі з них занадто громіздкі або зайво універсальні. Інші, навпаки, занадто примітивні. Але найчастіше не влаштовують читачів відповіді на запитання тестування та способи оцінки результатів. І тут позначається індивідуальність вимог.
Виходить так, що потрібний дуже гнучкий підхід для одержання можливості адаптації та налаштування всього масиву навчальних матеріалів під себе. Сказати це просто, а ви спробуйте підправити презентацію PowerPoint, WEB-сторінку чи документ WORD. Іноді їх легше зробити заново.
Хотілось би на закінчення розповісти вам і про мій посильний внесок у справу впровадження інформаційних і комунікаційних технологій у шкільне навчання. Не ставив метою даної статті рекламу свого сайту, бо в ньому й у назві позначено: експериментальний. Але раз ми викладаємо чи намагаємось викладати у школі основи WEB-дизайну, то треба відчути, що це таке. На моєму сайті можна знайти і тренажери, й тести, і програму для створення навчальних матеріалів. А ті, хто каже "критикує", сам-то щось зробив? На сайті багато матеріалів для початківців ‑ користувачів комп’ютера. Мені дуже хотілось розповісти про це просто й дохідливо. Тому що не кожному, як мені, майже 20 років тому поталанило зануритись у цей дивний світ комп’ютерів та інформаційних технологій, вирватися з якого, напевно, уже не вдасться.
ІК стрімко й надовго входять у шкільне життя, але навчальний процес непросто перевести на нові рейки, навіть за наявності дорогого та складного обладнання. Вибачите, але нагадаю ще раз: при будь-якому оснащенні та будь-якому складі викладачів головними діючими особами у школі залишаються діти. Адже це все для них. А ось щоб не бути позаду планети всієї, шкільні вчителі й намагаються все це нове та незрозуміле зробити зрозумілим, потрібним і таким, що йде на користь. Школа була, є й залишиться храмом одержання знань і навичок з ІКТ або без них. Головне, щоб ми про це не забували.
Может и не в тему, но позволю себе процитировать новозеландских коллег: "Implementing clear goals and effective oversight, and then letting teachers get on with it. High performing school systems combine demanding standards, low tolerance of failure, and clear articulation of expectations with a lot of professional responsibility within a collaborative work organisation for both teachers and schools." Ну все тут написано!!! Только к нашей системе образования никак не приложить. Целей ясных нет, ответственность брать на себя никто не хочет, учителя (да и школу) никто не слушает... Вот так мы и живем... А гадать, что для кого - ответ is clear...
Думки обізнаного вчителя щодо проблем впровадження у школах інформаційно-комунікаційних технологій
Прочитав... Нормальний підхід, але я за те, щоб відійти від ІКТ геть зовсім, викоритсовувати ІТ як ширше поняття. А щодо ІНФОКОМУНІКАЦІЙ - у галузі ІТ є частка (як на діаграмі Вена перетин), яка зараз дуже важлива, оскільки у системах зв"язку зараз практично повністю (у цивілізованих країнах за винятком систем аматорських і 27 МГц) перейшли від комутації каналів до комутації пакетів. Про це ми (Беркман, Кривуца, Лапінський) кричимо скрізь, де можна, навіть навчальну програму "Основи інфокомунікацій" протягли для профільного навчання, але мабуть мало цього. Нажаль нас не дуже чують, хоча ... А тут є чого вчити - і математикам, й і нформатикам - дітей, бо це абсолютно новий для школи напрям, який вимагає нових підходів і відходів від того, що нам нав"язали "користувацькі підходи". Тут головне - розуміння того, що є фізичний рівень, який, безумовно, треба знати і рівень, який визначається розвитком інфраструктури. Можу писати багато, але ідея така: вивчайте теорему Котельникова, ала не забувайте, що її можна "надурити"...
в початковій школі калькулятором і не пахло ... А зараз у кожного телефон с калькулятором. Для людей дорослих, це єрунда. А ось діти мають обчислювати без калькулятора. Ось і будуть дітки рости без розвитку. А потім за 50 грн будуть бити рєпу, щоб було за що покурить купити.
Плануючи розвиток освіти на далеку перспективу слід прислухатися до аналітиків. Опубліковано перелік технологій, які підривають основи ринку праці, а отже вплинуть на більшість людей. Серед них мобільний інтернет, автоматизація розумової праці, хмарні технології, тривимірний друк, відновлювані джерела енергії та інші. Детальніше: http://gazeta.zn.ua/science/innovacionnaya-ideya-stoit-deneg-_.html
Як не дивно, але ми живемо в світі, де панує операційна система... Linux. Ваш смартфон і планшет має операційну систему на базі Linux (за виключенням Lumia та продукції Apple), Android теж різновид Linux. Ваш РК-телевізор (чи "плазма") має операційну систему на базі Linux. Ваш роутер, який роздає вам Інтернет має операційну систему на базі Linux. Ваш цифровий фотоаппарат має операційну систему на базі Linux. Ваша "читалка" (електронна книжка) теж має операційну систему на базі Linux. Ваш тюнер для прийому супутникового телебачення теж на базі Linux. Список можна продожувати. Десь знаходив в Мережі інформацію, що загальна кількість інстальованих ОС Linux (особливо для embedded-систем) переважає кількість усіх інсталяцій Windows у 25 раз!
Детей обучат программированию на примере Minecraft Но это не для наших детей - наши дети будут изучать "православный" Паскаль!
Компания Mojang разработала при поддержке портала Code.org бесплатный онлайн-курс, объясняющий базовые принципы cоздания программ на языке Javascript. Его разместили в открытом доступе на Code.org. Для иллюстрирования заданий используется популярная игра Minecraft. Пользователям предлагают объединять в цепочки таблички с командами, чтобы заставить персонажей Minecraft выполнить то или иное типичное для игры действие — например, срубить дерево или остричь овцу. При переключении режима отображения таблички заменяются на строчки кода. Упражнения рассчитаны на час занятий. Пока курс доступен только на английском, но в дальнейшем в Mojang обещают добавить поддержку других языков.