Щодо нашої історії, то у нас замовчується період панування германців-готів, які перебували у Північному Причорномор’ї до навали гуннів, у підручниках про це - від одного до декількох абзаців.
На відміну від наших північних сусідів у нас більшість істориків вважає Рюрика з дружиною само вікінгами-норманами (в Росії останнім часом повернулися до "слов’янського" походження Рюрика і русі), разом з тим наші історики не хочуть визнавати факт, того що "русь" які фактично були норманами-піратами, без помітного супротиву захопили владу у східних слов’ян. Звичайно, за сто років всі вони ослов’янилися (так само як і тюрки-болгари), але князь Ярослав (якого історики прозвали "Мудрим") пам’ятав про своє скандінавське походження. До речіі, історія тих часів досить "туманна", оскільки у більшості ґрунтується на одному джерелі, яке часто писалося для того щоб звеличити того чи іншого князя, опис тих самих подій сусідами часто носить зовсім протилежні оцінки (як от історія з князми, першими слов’янськими святим, Борисом і Глібом - за офіційною версією вони були вбиті за наказом Святополка, а в скандинавських сагах вказується що замовником убивства був Ярослав (той що Мудрий).
До речі, "Київська" Русь не існувала, вона придумана нашими істориками, адже те державне утворення називалося просто - Русь, і простягалося від Новгорода до Середнього Подніпров’я та Галичини та Волині. Територія на півнісному сході (не буду вказувати де з "політичних" причин) називалася в ті часи Залісся (звідси їз дили на Русь, тобто до Києва). В тогочасних істопричних джерелах немає згадок ні про "Володимирську Русь", ні про "Московську Русь" - це вигадки істориків. Щодо Моски і її "заснування" 1147 року київським князем (!) Юрієм Долгоруким, то наскіьки я пам’ятаю, в літописі йдеться про перебування даного князя в садибі боярина Кучки на берегах Москви-ріки.
"Найтемніші" сторінки історії - монголо-татарська навала. Рязань була спалена ще до Батия, князями-сусідами, татар в Новгород приві (і це історичний факт!) не хто інший як князь Олександр (якого через років двісті назвуть Невським). Битви на Неві скоріше всього не було - більшість закордонних істориків і частина наших схиляється до думки, що це був дрібний прикордонний конфлікт, по типу бійки, який навіть не описаний у шведських аналах (хоча б був би якщо така подія мала місце). Льодове "побоїще", де "доблесний князь Олександр з дружиною побив німецьких "псів"-рицарів", мало місце але в значно менших масштабах - просто не було у тих краях такої кількості "псів"-рицарів. Щодо боротьби за владу князя Олександра проти свого рідного брата, дружбу з Батиєм, направляння руських військових загонів-дружин у монгольське військо можна говорити довго. До речі у росіян це "закрита" тема.
Дмитрій Донской і Куликова битва - ще одна фальсифікована сторінка історії. Мамай був не ханом, а всього лише темником і повстав проти чинного хана Золотої Орди, Дмитрій, як васал великого хана, був змушений виступити проти бунтівливого воєначальника. Який був результат битви можна тільки догадуватися, але розкопки на "Куликовому" полі не підтверджують битви саме у цьому місці, тим більше невідомо куди ділися трупи, яких повинно було бути досить багато - можна порівняти з місцями битв за Хмельниччини - на їх місці знаходяться цілі кургани з кістками. До речі, щодо військового "хисту" князя Дмитрія - за декілька років потому Москва була захоплена татарами, вщент спалена, князь напередодні втік з міста зі своїми близькими, тож організувати захист міста не було кому.
До Петра І та держава мала назву Московія, її володарем був князь "всея Вєлікая, Малая і Бєлая Русі".
Окупація і колонізація наколишніх земель мала назву "возз’єднання", або "мирного приєднання" - англійці та французи "захоплювали" та "колонізували", Російська імперія - "приєднувала".
Микола ІІ не був "Кривавим" як його прозвала радяська історична "наука", він був досить ліберальним, хоча і досить слабохарактерним правителем.
Починаючи з 25 жовтня (за старим стилем) 1917 року історія перетворюється на щось таке що не можна назвати жодним словом - історія не була описом реальних фактів, а описом того, якою, на думку керівників тієї держави, ці факти повинні були бути, тобто на 90% відсотків все було "не так". Одні факти замовчувалися, інші перекручувалися до невпізнання.
Мертві "бандити" Котовський, Щорс, Боженко, Чапаєв були героїзовані, живі (Махно, Тютюник) стали "ворогами народу". До влади прийшли невиразні, недовчені, але підлі та хитрі - всіх конкурентів як у сфері державного управління. та і в науці та військовій справі було просто винищено. Саме тому ми майже були програли "Велику Вітчизняну" війну.
Але про це далі.