"В ходе боевых действий выяснилась реальная, а не декларативная готовность Красной Армии к войне.
Приказ от 23 июля:
"Опыт войны показал, что неудовлетворительное управление войсками в значительной мере является результатом плохой организации работы связи и, в первую очередь, результатом игнорирования радиосвязи, как наиболее надежной формы связи. Управление войсками, опирающееся главным образом на телефон, непрочно и ненадежно, так как при порче телефонных линий оно прекращается на продолжительный срок.
Недооценка радиосвязи, как наиболее надежной формы связи и основного средства управления войсками, является результатом косности наших штабов, непонимания ими значения радиосвязи в подвижных формах современного боя.
У нас в нарушение всех правил по телефонам ведутся оперативные переговоры, в открытую называются части, соединения, их задачи и дислокации, фамилии и звания начальников. Тем самым в руки врага попадают совершенно секретные сведения.
Также в нарушение всех правил наши штабы сверху донизу совершенно не пользуются по линии связи простыми переговорными таблицами и кодированной картой. Вся телеграфная переписка идет через шифрорганы, работающие с большой перегрузкой. В море всяких документов, часто не имеющих оперативного значения, тонут важнейшие приказы, директивы и распоряжения. Они с большим опозданием, на 8 — 10 часов, попадают в подчиненные штабы и часто намеченная операция срывается.
Приказываю:
1. В кратчайший срок ликвидировать недооценку радиосвязи, как основного средства управления войсками в подвижных формах современного боя...
2. Прекратить раз навсегда передачу оперативных заданий и распоряжений путем открытых переговоров по телефону... "
Вообще то тема перспективная. Если вывести ее из банального собирания рефератов, а придать какую-то другую, более изящную форму, то можно углубиться глубоко в историю...
Щодо історії, інформації та інформаційних "технологій" зокрема. Свого часу всерйоз вирішив "зайнятися" історією, тобто не на рівні газетних чи журнальних публікацій, а на рівні наукових праць та монографій, причому це все робилося тільки з цікавості. За три роки покинувв це заняття як безперспективне. Чому?: - історію пишуть люди, в яких є певна база фактів, певні уподобання і можливість представляти власні оцінки конкретних історичних подій як історичні тенденції: - багато "невигідних" історичних фактів спочатку замовчується, потім вони забуваються і історія стає зовсім іншою, часто до невпізнання: - "радянська" історіографія повинна вивчатися (і буде колись обов’язково) як цікаве соціокультурне явище, адже в більшості своїй та історія, яку ми вивчали в школах (шістдесяті-вісімдесяті роки) була дуже тенденційною і працювала як засіб закіріплення певної суспільної ідеології: - найкраще історію вивчати по працям сучасників, але найбільш об’єктивними є "нейтральні спостерігачі", тобто не місцеві жителі, які суб’єктивні, і не сусіди в яких є економічні, політичні чи інші інтереси, а мандрівники з "третіх" країн. До речі, в сучасній Україні історична наука часто більш, можна сказати, точніша, ніж наприклад у наших північно-східних сусідів, де останнім часом почали боротися з "перекрученнями історії", тобто підганяти її під офіційні рамки. Хоча і українська історія грішить, взяти хоча б тих самих "трипільців" (культура Кукутені), які пропагуються айже як праукраїнці, "арійців", прабатьківщину яких хтось уявив в наших краях, "козацька держава", яка практично не мала ознак державності і відразу після своєї появи була поглинута державами-сусідами, намагання показати себе такими бідними-нещасними - військову історію прадставляють як чергу страшних поразок від найближчих сусідів (за виключенням Польщі та Криму).
Щодо нашої історії, то у нас замовчується період панування германців-готів, які перебували у Північному Причорномор’ї до навали гуннів, у підручниках про це - від одного до декількох абзаців. На відміну від наших північних сусідів у нас більшість істориків вважає Рюрика з дружиною само вікінгами-норманами (в Росії останнім часом повернулися до "слов’янського" походження Рюрика і русі), разом з тим наші історики не хочуть визнавати факт, того що "русь" які фактично були норманами-піратами, без помітного супротиву захопили владу у східних слов’ян. Звичайно, за сто років всі вони ослов’янилися (так само як і тюрки-болгари), але князь Ярослав (якого історики прозвали "Мудрим") пам’ятав про своє скандінавське походження. До речіі, історія тих часів досить "туманна", оскільки у більшості ґрунтується на одному джерелі, яке часто писалося для того щоб звеличити того чи іншого князя, опис тих самих подій сусідами часто носить зовсім протилежні оцінки (як от історія з князми, першими слов’янськими святим, Борисом і Глібом - за офіційною версією вони були вбиті за наказом Святополка, а в скандинавських сагах вказується що замовником убивства був Ярослав (той що Мудрий). До речі, "Київська" Русь не існувала, вона придумана нашими істориками, адже те державне утворення називалося просто - Русь, і простягалося від Новгорода до Середнього Подніпров’я та Галичини та Волині. Територія на півнісному сході (не буду вказувати де з "політичних" причин) називалася в ті часи Залісся (звідси їз дили на Русь, тобто до Києва). В тогочасних істопричних джерелах немає згадок ні про "Володимирську Русь", ні про "Московську Русь" - це вигадки істориків. Щодо Моски і її "заснування" 1147 року київським князем (!) Юрієм Долгоруким, то наскіьки я пам’ятаю, в літописі йдеться про перебування даного князя в садибі боярина Кучки на берегах Москви-ріки. "Найтемніші" сторінки історії - монголо-татарська навала. Рязань була спалена ще до Батия, князями-сусідами, татар в Новгород приві (і це історичний факт!) не хто інший як князь Олександр (якого через років двісті назвуть Невським). Битви на Неві скоріше всього не було - більшість закордонних істориків і частина наших схиляється до думки, що це був дрібний прикордонний конфлікт, по типу бійки, який навіть не описаний у шведських аналах (хоча б був би якщо така подія мала місце). Льодове "побоїще", де "доблесний князь Олександр з дружиною побив німецьких "псів"-рицарів", мало місце але в значно менших масштабах - просто не було у тих краях такої кількості "псів"-рицарів. Щодо боротьби за владу князя Олександра проти свого рідного брата, дружбу з Батиєм, направляння руських військових загонів-дружин у монгольське військо можна говорити довго. До речі у росіян це "закрита" тема. Дмитрій Донской і Куликова битва - ще одна фальсифікована сторінка історії. Мамай був не ханом, а всього лише темником і повстав проти чинного хана Золотої Орди, Дмитрій, як васал великого хана, був змушений виступити проти бунтівливого воєначальника. Який був результат битви можна тільки догадуватися, але розкопки на "Куликовому" полі не підтверджують битви саме у цьому місці, тим більше невідомо куди ділися трупи, яких повинно було бути досить багато - можна порівняти з місцями битв за Хмельниччини - на їх місці знаходяться цілі кургани з кістками. До речі, щодо військового "хисту" князя Дмитрія - за декілька років потому Москва була захоплена татарами, вщент спалена, князь напередодні втік з міста зі своїми близькими, тож організувати захист міста не було кому. До Петра І та держава мала назву Московія, її володарем був князь "всея Вєлікая, Малая і Бєлая Русі". Окупація і колонізація наколишніх земель мала назву "возз’єднання", або "мирного приєднання" - англійці та французи "захоплювали" та "колонізували", Російська імперія - "приєднувала". Микола ІІ не був "Кривавим" як його прозвала радяська історична "наука", він був досить ліберальним, хоча і досить слабохарактерним правителем. Починаючи з 25 жовтня (за старим стилем) 1917 року історія перетворюється на щось таке що не можна назвати жодним словом - історія не була описом реальних фактів, а описом того, якою, на думку керівників тієї держави, ці факти повинні були бути, тобто на 90% відсотків все було "не так". Одні факти замовчувалися, інші перекручувалися до невпізнання. Мертві "бандити" Котовський, Щорс, Боженко, Чапаєв були героїзовані, живі (Махно, Тютюник) стали "ворогами народу". До влади прийшли невиразні, недовчені, але підлі та хитрі - всіх конкурентів як у сфері державного управління. та і в науці та військовій справі було просто винищено. Саме тому ми майже були програли "Велику Вітчизняну" війну. Але про це далі.
Така проінформованість з історії вражає Про багато цих речей я теж читав, та не зміг би викласти це так гарно. Але ж тема гілки - не просто "Історія", і навіть не "Історія інформаційних технологій", а "Інформаційні технології в історії".
Quote (gromko)
найкраще історію вивчати по працям сучасників, але найбільш об’єктивними є "нейтральні спостерігачі"
Укази\накази керівництва теж дають багато інформації при уважному читанні. Сама такий наказ і цитується у першому повідомленні.
До речі, "Київська" Русь не існувала, вона придумана нашими істориками, адже те державне утворення називалося просто - Русь, і простягалося від Новгорода до Середнього Подніпров’я та Галичини та Волині. Територія на півнісному сході (не буду вказувати де з "політичних" причин) називалася в ті часи Залісся (звідси їз дили на Русь, тобто до Києва). В тогочасних істопричних джерелах немає згадок ні про "Володимирську Русь", ні про "Московську Русь" - це вигадки істориків.
"Мало кто знает, что знаменитому учёному приходилось участвовать в промышленном шпионаже. В 1890 году к Дмитрию Менделееву обратился морской министр Николай Чихачёв и попросил помочь добыть секрет изготовления бездымного пороха. Поскольку покупать такой порох было довольно дорого, великого химика попросили разгадать секрет производства. Приняв просьбу царского правительства, Менделеев заказал в библиотеке отчёты железных дорог Британии, Франции и Германии за 10 лет. По ним он составил пропорцию, сколько было привезено угля, селитры и т. д. к пороховым заводам. Через неделю после того, как были сделаны пропорции, он изготовил два бездымных пороха для России. Таким образом, Дмитрию Менделееву удалось получить секретные данные, которые он добыл из открытых отчётов."