"У освітній моделі «1 учень :1 комп'ютер» інформаційні технології використовуються для створення середовища, в якому спілкування учня з комп'ютером відбувається «один на один». Концепція «1 учень :1 комп'ютер» має на увазі використання спеціально розробленого комп'ютера – ноутбука, яким учні і вчителі можуть користуватися і в школі і удома."
Пилипчук_О_П, я не про цей проект, а про Державний стандарт початкової освіти, де визначили інформатику як таку, що має викладатись обов*язково в початковій школі з 2 класу.
Міністерство освіти розіслало в українські вищі навчальні заклади листи з вимогою оплатити послуги сайту osvita.com для створення "Єдиного освітнього інформаційного вікна".
"Щоб твій університет з’явився на цьому сайті, треба віддати кілька тисяч гривень на рік. Якщо взяти загальну кількість університетів, то можна тільки уявити, які гроші за цим стоять" - наводить видання слова ректора одного з університетів. Йому, як і решті керманичів українських вишів, надійшла вимога від Мінпідписати договір з ТОВ "Імперія інфо" - власницею сайту www.osvita.com. Власники сайту просять з ректорів по 7,5 тисяч гривень за квартал. Тобто – 30 тисяч на рік, за які виш внесуть у базу і періодично писатимуть про нього. За даними МОН зараз в Україні 854 вищі навчальні заклади 1-4 рівня акредитації. Відповідно, "Імперія-інфо", за допомогою Міносвіти, має шанс заробити 25 620 000 гривень цього року, і стільки – протягом всіх наступних років. "Враховуючи, що 693 з 854 ВНЗ – державні і фінансуються з державного бюджету, то плата буде братися саме з гаманців платників податків. А це – 20 790 000 гривень на рік", - йдеться в статті. Власником ТОВ "Імперія інфо" є 24-річний киянин Олександр Гудков. Його батько — Микола Гудков – працює на посаді керівника Департаменту персоналу і керівних кадрів у Міносвіти. До приходу в Міністерство Микола Гудков очолював прес-службу депутата Київради Дениса Костржевського (гендиректор "Жулян"). Відтоді працював і разом з Сергієм Барановим-Мохортом, що потрапив в Київраду від Партії регіонів. Дмитро Табачник ще у жовтні 2010-го урочисто представив і рекомендував компанію як нового і потужного інформаційного партнера Міносвіти. Сайт щодня викладає стоси новин і повідомленням – про останні рішення Табачника, про реформи у вишах і новини від ректорів.
Це і не новина, я її бачив кілька місяців тому. Так, дійсно, особисто розмовляв з відповідальним. Вони навіть скинули прайс. Оскільки побачили ми там слово ТОВ ".....", справу далі вирішував директор. Але в базі нас немає на сайті, одже нічого не платили Моя думка - явні ознаки ..... самі знаєте чого. І це тільки те, що можна побачити. А скільке ще є таких речей.... тендери, харчі, знову тендери, закупівлі ... ой, ніби-то тільки взнали журналісти що воно таке є.
А я готов выполнять любые требования. Хочу, чтобы их предъявляли и контролировали выполнение. А сейчас я работаю без напряжения, легко, в своё удовольствие, а администрация считает, что это чрезмерно и надо мне поменьше напрягаться и напрягать детей.
Управління в освіті слабке місце. Нема чітких вимог - нема чіткого контролю. Загальна звітність зі стелі, не зрозумілі моніторинги.... як і не зрозуміла оплата праці... Цікаво існують норми підготовки до проведення уроків? Адже працю вчителя відрізняється від працю зварювальника чи столяра, готуватись їм до роботи не потрібно.
Ще один момент щодо інформатизації освіти: освіта воює з інформатизацією суспільства. Майже суцільна інформатизація досягнута завдяки мобільним телефонам. Школа, як завжди, до цього виявилась не готова, тому вже кілька років діє наказ МОНУ "Про використання мобільних телефонів під час навчального процесу". У ньому заборонили "використання мобільних телефонів у загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах усіма учасниками навчально-виховного процесу під час проведення навчальних занять". А от механізму реалізації цієї заборони не дали. Написали тільки, тим, кого це стосується (згори до низу по ієрархії), "визначити порядок користування мобільним зв'язком у навчальних закладах". Хоча, паросток прогресу там був: комусь було наказано "розробити Положення Всеукраїнського конкурсу на краще використання мобільних телефонів для отримання інформації в усіх галузях знань".
Цікаво, як в якій школі розв'язується ця проблема? Мені, наприклад, ніхто не дав чітких інструкцій, що робити, коли учень на уроці втупився в мобільний телефон... Як реалізувати заборону?
СТАРТУВАВ ІННОВАЦІЙНИЙ ОСВІТНІЙ ПРОЕКТ «АЛЬФАНЕТШКОЛА» Міністерство освіти і науки, молоді та спорту за участі директорів 100 шкіл Києва та Київської області ініціювали запровадження освітньої програми «Альфанетшкола». Про це ІА «Світ освіт» повідомили в прес-службі Міносвіти. Головна мета програми полягатиме у створенні навчально-освітньої системи, яка впровадить у навчальний процес модель використання глобальної мережі Інтернет і проведення відео-уроків найкращих учителів, у тому числі, в он-лайн режимі. «Альфанетшкола» надасть можливість дітям, які були відсутніми на тому або іншому уроці, подивитись урок у режимі он-лайн, не виходячи з дому або у запису. Програма матиме міжнародний статус, оскільки її реалізація здійснюється у декількох країнах одночасно. У Міносвіти зазначили, що Україна вперше взяла участь у міжнародній освітній програмі «Альфанетшкола» ще минулого року – в 2010-му році. Експеримент проходив протягом березня-травня 2010 року в п’ятьох школах Києва. Процес впровадження проекту відбуватиметься за такими етапами: – І етап – 2010 – 2011 роки: 100 шкіл міста Києва та Київськой області; – ІІ етап – 2011 – 2012 роки: Автономна Республіка Крим, міста Донецьк, Львів, Одеса, Дніпропетровськ, Запоріжжя, а також Донецька, Львівська, Одеська, Дніпропетровська, Запорізська області; – ІІІ етап – 2012 – 2014 роки: загальноосвітні середні школи усіх регіонів України. Нагадаємо, за словами координатора мережевих спільнот ООН, навчальна програма Intel «Шлях до успіху», призначена для школярів середньої та старшої школи, дозволить опанувати комп’ютерні технології та он-лайн посібники для практичних навичок в учнів.
Чому Юрій Пасіхов, заслужений учитель України, проти комерціалізації освіти? Вінницька лабораторія інформаційних і комунікаційних технологій, створена при школі №17, допомагає вчитись не тільки молоді тут, а й українській діаспорі за кордоном
У Вінницькій фізико-математичній гімназії № 17, яка входить у число лідерів у нашій державі, уже 35 років працює Юрій Пасіхов - заслужений вчитель України. Саме йому належить ідея і створення знаменитої тепер на всю Україну і за її межами Лабораторії інформаційних і комунікаційних технологій. Ця лабораторія дала змогу проводити всеукраїнські олімпіади і турніри, які отримали статус державних. Лабораторія - це потужний Інтернет-ресурс, де усі бажаючі можуть здобувати і перевіряти знання із шкільних предметів, готуватися до ЗНО тощо. Будь-яка школа в Україні може використовувати здобутки вінницької лабораторії у повному обсязі, і абсолютно безкоштовно. Зацікавилися вінницьким ноу-хау і за кордоном. Нещодавно канадський уряд надіслав подяку за можливість використання ресурсу своїми учнями. Лабораторія має численні нагороди і відзнаки. Одна з останніх - медаль всеукраїнської виставки "Інноватика освіти в Україні", що проходить під егідою Міністерства освіти, Академії педагогічних наук. А на початку червня Науково-методична комісія Міносвіти надала їй статус всеукраїнського експериментального майданчика - для проведення експерименту "Робота закладу освіти в умовах використання інформаційно-освітнього середовища і дистанційного навчання".
- Юрію Яковичу, в освіті, до традиційних форм якої усі давно звикли, зараз відбувається перехідний період на користь сучасних технологій. Яке особисто Ваше ставлення до таких змін? - Усі звикли, що навчанням займається учитель-гуру, який розповідає і за ним записують. Система, вибудована ще з часів Платона, фактично і є нинішнім освітнім середовищем. Але треба зважати, що з того часу відбулися колосальні зміни. У Платона не було ні телебачення, ні газет, ні Інтернету. Але він був гуру, бо тих знань, якими він володів, не мав ніхто. Зараз учитель, на жаль, - не передовий носій інформації, і у дечому програє сучасним засобам. Він розповідає учням матеріал, як і його попередники 200 років тому. Його звернення вже не проходить крізь потужний інформаційний потік, що валиться на школяра з усіх боків. Тому ефективність роботи педагога дуже низька. Весь світ давно вже пристосувався до ситуації і використовує в освіті сучасні методи обробки інформації, зокрема, Інтернет. 98% школярів мають доступ до мережі. І заохотити їх до навчання через всесвітню мережу просто - зробивши процес цікавим, мультимедійним й інтерактивним, у формі гри, з посиланнями на джерела тощо. Це цікавіше, ніж читати параграф з підручника. Чому домашнє завдання треба виконувати в зошиті, якщо можна зробити в онлайн-режимі? Чому алфавітна книга у школі й досі - "гросбух" першодрукаря Федорова, а не електронний ресурс? Чому дотепер секретарі носять папери в управління освіти, коли уже сім років як запустили електронний документообіг?.. Школа займається навчально-виховним процесом, комунікаціями з батьками, з вищестоящими органами - чому б їх не покласти на платформу сучасних технологій? Не я це придумав, і це вже не ноу-хау. Так працює увесь світ. Просто довгий час в Україні цим не займалися. - Ви фактично першими це почали ще сім років тому. А у державі про інформаційно-освітнє середовище активно заговорили тільки тепер. - Так, зараз на державному рівні почали створювати національні проекти, такі, як "Відкритий світ". Він спрямований на електронне навчання. І на нього уже задекларовано п'ять мільярдів гривень. Її аналог у нас діє вже давно - не тільки у рамках гімназії, а в області в цілому. Ми розробили програмні продукти, якими активно користуються. До речі, не тільки в Україні. Нещодавно ми отримали лист від радника уряду Канади з питань україністики. Він дякує за те, що їхні школярі, які навчаються українською, можуть використовувати навчальний ресурс, розроблений у нашому закладі. Лабораторія, яка стала суттєвим поштовхом для України, створювалася за мізерні кошти. На нашій базі проходили всеукраїнські експерименти, приїздили численні делегації, бо ніхто такого раніше не робив. Допускаю, що згодом ми відійдемо убік і передамо першість іншим, і це нормально. Коли у 2006 році до нас на урок прийшов міністр освіти Ніколаєнко і спитав, звідки у нас матеріали, я сказав, що зробив сам. Він дуже здивувався і повідомив, що весь їх науково-дослідний інститут цього не зробив. - Скільки людей користуються вашим ресурсом? - Звернень дуже багато. Рекордне число - 57 тисяч за день, при тому, що відсутній розважальний контент. От сьогодні, коли канікули, бачите, станом на десяту ранку вже була сотня відвідувань (Юрій Якович відкриває електронну сторінку статистики. - Авт.). Головний інструмент ресурсу - те, що вчитель сам може створювати матеріали, наповнює його на зразок Вікіпедії. У системі є чат, де можна спілкуватися з учителем у процесі вивчення матеріалу і отримати відповідь в онлайн-режимі. Є можливість онлайн-трансляції уроків, платформа для проведення вебінарів, під час яких користувач через камеру бачить і чує викладача, дивиться презентації. Діти із задоволенням чекають вебінарів, готуючи питання. У цьому випадку форма "тягне за вуха" зміст... За системою онлайн-конференцій ми проводимо наради тощо. За допомогою ресурсу також можна готуватися до ЗНО - у тестах використали минулорічні завдання. Загалом можливостей, які користувачам надає лабораторія, чимало. - Ви даєте вільний доступ до своїх продуктів усім бажаючим безоплатно. Чи не побоюєтеся, що їх можуть використовувати, беручи за це гроші? - Доступ - це одне, а використання - зовсім інше. Так само, як з підручниками - усі мають до них вільний доступ, але один його читатиме, а інший просто поставить на полицю. Щоб користуватися нашою базою - треба мати інфраструктуру, знання і навики, щоб уміти працювати. - Але ж вірогідно, що такі фахівці знайдуться, і поставлять усе на комерційну основу... - Це так, адже бізнес завжди відчуває, де можна заробити гроші. Тут у нас "не пахана цілина", і тому усі хочуть заробити на цій проблемі. З одного боку, це - позитивно, з іншого - комерціалізація освіти. Не так давно у Вінницю приїздила одна комерційна компанія з пропозицією впровадити свою розробку. За послуги просила небагато - п'ять гривень з учня на рік. Але якщо порахувати кількість школярів області - сума набігає немала. На цю "голку" вони вже "присадили" значну частину України. Але така програма у нас вже є, і - безкоштовна. У своїй гімназії ми збудували свою модель: навчання вчителів, розробка матеріалів, програмного забезпечення, апаратної структури, ведення електронного журналу тощо. Я розумію, що на нашому місці за подібні ідеї інші брали б гроші, але, по-перше, ми бюджетна організація і виступаємо співорганізатором муніципального обласного проекту, а тому не збираємося влаштовувати комерцію. Точно знаю, що комерціалізація освіти її просто угробить. Та й сама освіта скрізь інша. Наприклад, у такій багатій країні, як Канада, вища освіта безкоштовна, у США - платна. Але ніде не прибуткова. Студент американського університету оплачує 1/10 витрат на його освіту. Прибуток вуз отримує від наукової діяльності, компенсуючи затрати на освіту. У нас же на освіті заробляють, а отже, якість стає другорядною. Нікого не засуджую і розумію, що робити те, чим займаємося ми, можна на принципово іншій основі, але не хочу. Можливо, десь це неправильно, але я сформувався в іншій епосі і маю власний світогляд. Як кажуть, "Каждый выбирает по себе и щит, и латы, и посох, и заплаты". Найбільша для мене нагорода - досягнення учнів. - Багато Ваших колишніх учнів зараз працюють за кордоном? - Більше 200, чим я особливо пишаюся: учні провінційного вчителя тепер мають наукові звання за кордоном. Але, з іншого боку, не розумію, чому вони мають підвищувати добробут інших країн. Треба на Батьківщині людям такі умови створювати, щоб вони звідси не виїжджали. На мою думку, орієнтація на малий бізнес, з одного боку, знімає проблему працевлаштування, бо кожен - бізнесмен і може себе забезпечувати. Але вершина малого бізнесу - "пофарбувати свою палатку", і більше бізнесмену не треба, він не буде фінансувати лабораторії... Один з колишніх моїх учнів Сергій Залюбовський зараз - учений-фізик, працює завідувачем центральної заводської лабораторії у дослідницькому відділі компанії "General Electric" у США. Наразі вони розробляють нові моделі рентгенівських апаратів, які, можливо, колись потраплять і до нас. Він розповідав, що коли настала криза - заробітну плату їм "заморозили", але грошей на дослідження дали більше. Якщо країна хоче мати свої технології - повинна мати потужне виробництво, що під силу тільки великому бізнесу. А наші випускники виявляються непотрібними, тому що в умовах малого бізнесу у першу чергу затребувані менеджери, торгівці і юристи. - На якому рівні ми, порівняно з країнами Європи, і наскільки наша держава готова до повноцінного запровадження інформаційно-освітнього середовища, чи захоче ламати стару систему, до якої усі звикли? - По-перше, нам від цього нікуди подітися, адже держава - це ми з вами. А особи, які ухвалюють рішення, просто не зможуть не звертати увагу на потреби сучасності і закривати очі на те, що ми йдемо до Європи. До речі, не так давно ми навіть від Росії відставали, де все набагато розвиненіше у цьому плані, діє неймовірна кількість освітніх ресурсів. Але й у нас, нарешті, зрушення відбулося, маємо вибухоподібну динаміку надолуження. Цьому сприяють конкуренція на ринку провайдерських послуг, різні технології. Зараз борються за споживача, люди залучаються до сучасних технологій. Сьогодні вчителька Марія Іванівна, може, ще не навчилася вчити дітей через Інтернет, але самостійно вміє спілкуватися з донькою через скайп... Цей процес від нас не залежить, протистояти його розвитку не в змозі ніхто. - Причини нашого відставання - у фахівцях і ресурсах? - Не вистачає всього. Освіта - структура інертна, і зміни у ній проходять важко. По-перше, нам не вистачає фундаменту - технічної бази, по-друге - фахівців. Скажіть, хто захоче працювати за тисячу гривень і кому потрібен такий годувальник сім'ї? Педагог-початківець працюватиме у школі і шукатиме додатковий дохід, перетворюючись на заробітчанина - це якщо людина порядна. Якщо ні - "викручуватиме" дітям руки. Який нормальний програміст захоче працювати за такі гроші? Гальмують технологічний прорив і сталі традиції, психологія керівників. Більшість пострадянських країн були у такому ж стані. Але, незважаючи на все, курс уже взято. У Прибалтиці, наприклад, кожному вчителю видають матеріальну допомогу на придбання комп'ютера. Там не беруть на роботу спеціаліста, у якого немає комп'ютера. Це дуже стимулює. - Наскільки затребуване дистанційне навчання? - Будучи делегатом 3-го з'їзду працівників освіти, став свідком затвердження стратегії розвитку освіти в Україні, де, зокрема, прописано і дистанційне навчання. На мою думку, воно актуальне у першу чергу для тих, хто через певні обставини не може тривалий час відвідувати заняття, дітей з особливими потребами, з віддалених районів, де неможливо організувати повноцінне навчання. Для решти дистанційне навчання не таке актуальне, адже роль вчителя залишається основною. Ми пропонуємо такий підхід, як дистанційна підтримка традиційних форм освіти. Наприклад, дитина навчається у селі, де всього 25 учнів. Вона не має вибору. Але, як відомо за статистичним розподілом по Гаусу, таланти не залежать від місця проживання. Тому школяр запросто може жити у своєму селі, навчатися в одного вчителя, а додаткові знання отримувати з нашого ресурсу. Це і є електронне навчання. І за ним велике майбутнє. Звісно, якщо буде знайдений механізм фінансування. Особисто я дистанційне навчання розглядаю суто як додатковий метод, як форс-мажор. Вища школа має такий досвід, хоча, що цікаво, - жоден вуз не має офіційної ліцензії на дистанційне навчання, його позиціонують, як заочне. Іншими словами, відбувається торгівля дипломами через Інтернет. Суть у тому, що поняття освіти у нас знівельоване: усі з дипломами, а спеціаліста, який справді щось уміє, спробуй знайди. Коли чую, як батьки обурюються, що їхній випускник вузу не може знайти роботу, завжди хочу спитати - "а що він уміє робити?" Навчання у "підвальних" вузах - не навчання. А дистанційне у цьому разі - це ще гірше.